Тихий, теплий літній ранок.
Сонце, встало. Вітер спить.
Вийшла дівчина на річку,
Сіла в човен і сидить.
Чарівна сама, як ранок,
Задивилася на світ…
Білий шум на синіх хвилях,
На деревах — білий цвіт.
Любо жити на сім світі,
Щастя любого ждучи…
Ах, коли б лише згадати
Сон, що снився у ночі.
Дивний сон… якісь палати,
Лицар в зброї на коні…
Ліс такий страшний, таємний…
Поле… Море в далині.
Далі хмари, грім, пожежа,
Плач і стогін з під землі.
Лицар-велитень в кайданах,
Кров на білому чолі.
І замислилась красуня…
Згадка в серце їй впялась…
Нагло шелест… Обернулась:
Перед нею Ігор — князь.
На йому убрання просте
Без оздоби, без відзнак,
Лук з залізними кінцями,
З боку стріли, сагайдак.
Привітався з нею Ігор
І сказав перевезти…
Загойдавсь на хвилях човен
І поволі став плисти.
І очей не зводить Ігор:
Що за дівчина — краса!
Заговорить: думка — сонце,
Очі — сині небеса.
Хто вона, чия і звідки
Князь докладно розпитав,
А на другий день по неї
І сватів своїх послав.
І за князя вийшла заміж
Проста дівчина з села
І до смерти вірним другом
Князю Ігорю була.
|
