Над Дніпром широким, вільним
Де луги й степи цвіли,
Наші прадіди Поляне
Оселились і жили.
Хлібороб робив у полі,
Пас пастух корів, овець,
З луком, з стрілами гнучкими
По лісах ходив ловець.
Пишно квітла Україна
Повна всякого добра.
Як в раю, жили Поляне
Понад хвилями Дніпра.
Все своє вони любили,
Шанували і чуже,
Хай, мовляв, Перун і Волос
Всіх від лиха стереже.
А коли сусід лінивий
Заздрив силі богача,
Вміли наші показати
Обосічного меча.
І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися Полян.
… Де стоїть теперь наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Либедь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огорожений з боків
Ровом, мурами, валами
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його
Наче батько, став Дніпро,
Наче батько сину, ніс він
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки
І, здавалось, всі народи
Їй сплітатимуть вінки.
|
