Кобзарь (1876)/Том 2/Мені однаково, чи буду

Матеріал з Вікіджерел
Для інших версій цієї роботи див. Мені однаково.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині, —
Однаковісінько мені!

В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканний своїми,
В неволі плачучи умру
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,[1]
На нашій несвоїй землі.
І не помьяне батько з сином,
Не скаже синові: „молись…
Молися, сину! За Вкраїну
Ёго замучили колись…“
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злиї люде
Присплять, лукаві, і в огні [2]
Її окраденую збудять...
Ох, не однаково мені!


  1. ↑ На обезчещеній землі. (Льв. вид.)
  2. ↑ Присплять, гадюки, і в огні
    Вдову окраденую збудять. (Рук. вар.)
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Кобзарь_(1876)/Том_2/Мені_однаково,_чи_буду&oldid=40951