|
На розпутті кобзарь сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає. [1]
Грає кобзарь, виспівує,
Вимовля словами,
Як Москалі, Орда, Ляхи
Бились з козаками;
Як збіралась громадонька [2]
В неділеньку в-ранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзарь, виспівує —
Аж лихо сміється:
„Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться;
Було колись панували,
Та більше не будем...
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько! [3]
Як згадаю тебе, краю,
Завьяне серденько. [4]
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля, воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділось? Ізгоріло!
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують!
Грай же море! мовчіть гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькиї!
Така ваша доля!
„Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькиї діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніяти
Налітають, — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кривчини!
Обізвавсь козак Павлюга —
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими слёзами:
„Бідна моя Україно,
Стоптана Ляхами!“
„Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятувати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав Ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
„А годі журиться!
А ходім лиш, панибрати,
З поляками биться!“
Вже не три дні, не три ночі
Бьється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла [5]
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецьпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю до купи,
Та й ну частувати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
„Отамани, товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголовья.“
— „Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоровья!
Нехай кляті бенкетують
Поки сонце зайде, —
А ніч-мати дасть пораду:
Козак ляха знайде.“
„Лягло сонце за горою,
Зірки засияли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.
„Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити; [6]
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі, —
Тії ночі крівавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
„Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак Гетьманщину,
Згада, та й заплаче.“
Умовк кобзарь сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзарь по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
„Нехай буде от-такечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую.“
|
