Лист Тараса Шевченка до Якова Кухаренка 1844 року

by Тарас Шевченко

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Лист Тараса Шевченка до Якова Кухаренка 1844 року Тарас Шевченко

академічне видання 1929 року

Друже мій! ей богу й досі не знаю, що я за погань на сімъ світі? сказать би ледащо, такъ же ні бо бьюсь якъ овечій хвістъ по пи... сказать гордий, такъ ты жъ мене знаешъ.

Тай після чого мині кирпу драть? далебі а чортъ зна що. Оце другій рікъ якъ я съ тобою не балакаю друже мій, а чому? і самъ не знаю. Вертися ти у мене всякій день на думці і на серці, а ти може думаешъ?…Та цуръ йому не думай братіку про мене нічого паганого. Далебі я не поганіший межъ людьми.

Ей богу не знаю съ чого й начинать і що тобі росказувать. Бувъ я уторікъ на Украіні — бувъ у Межигорского спаса, и на Хортиці, скрізь бувъ і все плакавъ, сплюндровали нашу Украіну, катової віри, німота зъ Москалями; — бодай вони переказилися.

Заходився оце вернувшеся въ Питеръ, гравировать і іздавать въ картинахъ остатки нашоі Украіни. На тімъ тижні вийде 6-ть картинъ і тобі пришлю. Я на те літо буду у Таганрозі, напиши, будь ласкавъ якъ тамъ найти шляхъ до тебе, отъ набалакаемось!

На риздвянихъ святкахъ наші земляки отутъ компонують театръ у медіцинскій академіи такъ я думавъ шобъ ушкварить твій Чорноморскій побытъ, али теперъ уже пизно, а якъ би ти його звелівъ переписать гарненько та приславъ къ великодню то бъ це такъ. А теперь вони вже розучують Москаля чарівника, Шельменка, сватання на Ганчарівці і мого Назара Стодолю.

Зъ поганими черкесами я частенько отутъ зострічаюсь але про тебе ніодинъ нічого мині не казали, хочъ я іхъ і роспитувавъ. Шамрай собі хлопиць якъ того треба. Але воно здаеця сирота і не пашчикуе собі на лихо.

Оставайся здоровъ друже мій низенько кланяюсь твоій жінці. Гулакъ і все товариство здраствуе. Хтодотъ нівроку йому въ Полтаві ожинився та й байдуже, а я тимъ часомъ бурлакую. Чого ти самъ собі хочешъ то й я тобі желаю.

1844 ноября 26

С.П.б. Т. Шевченко.

Джерела

• Бібліографія Тараса Шевченка

Повне зібрання творів Тараса Шевченка, том ІІІ. Листування. Видано в 1929 році Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), комісією для видання пам'яток новітнього українського письменства, під редакцією академіка Сергія Єфремова.

Цит. по: Шевченко неполіткоректний: москалі, німота і "полукацапи". Підготував Олексій Усенко (Суми). Історична правда, 09.03.2011

академічне видання 2003 року

ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

26 листопада 1844. С.-Петербург

Друже мій! єй-богу, й досі не знаю, що я за погань на сім світі. Сказать би ледащо, так же ні, бо б’юсь, як овечий хвіст по... Сказать гордий, так ти ж мене знаєш. Та й після чого мені кирпу драть? далебі я чортзна-що. Оце другий рік, як я з тобою /31/ не балакаю, друже мій, а чому? і сам не знаю. Вертишся ти у мене всякий день на думці і на серці, а ти, може, думаєш?.. Та цур йому, не думай, братику, про мене нічого поганого. Далебі я не поганший меж людьми.

Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні — був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.

Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин, і тобі пришлю. Я на те літо буду у Таганрозі, напиши, будь ласкав, як там найти шлях до тебе, от набалакаємось!

На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. Так я думав, щоб ушкварить твій «Чорноморський побит», але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так. А тепер вони розучують «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і мого «Назара Стодолю».

З поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь, але про тебе вони ні один нічого мені не казали, хоч я їх і розпитував. Шамрай собі хлопець, як того треба. Але воно, здається, сирота і не пащекує собі на лихо.

Оставайся здоров, друже мій. Низенько кланяюсь твоїй жінці. Гулак і все товариство здравствує. Хтодот, нівроку йому, в Полтаві оженився та й байдуже, а я тим часом бурлакую.

Чого ти сам собі хочеш, то й я тобі того желаю.

Т. Шевченко

1844, ноября 26,

С.П.б.

Чом ми не зострілися в Москві ту зиму? Я там проживав той самий тиждень, що й ти. Цур йому, аж нудно згадувать.

Коментарі

26 листопада 1844. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 20 звор.).

Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899 — 3 квітня) з цензурною купюрою.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 349 — 350.

• Був я уторік на Україні... — Мова йде про першу подорож поета в Україну, що тривала з другої половини травня 1843 р. до середини лютого 1844 р. Шевченко побував тоді в Києві й на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині, на місцях колишньої Запорозької Січі. І всюди спостерігав безчинство й сваволю кріпосників. Особливо вразило його те, що на колишніх землях Запорозького Коша господарювали німецькі та єврейські колоністи, яким царизм надав великі пільги всупереч інтересам місцевого /326/ населення (див.: Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — К., 1889).
• Межигорский Спас — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. біля Вишгорода під Києвом. У 1240 р. зруйнований монголо-татарами; відбудований у 20 — 30-х роках XVI ст. У першій половині XVII ст. був одним з важливих осередків антиуніатської боротьби, особливо коли ним 1616 р. керував І. Копинський. Згодом став шпиталем для пристарілих запорожців, мав великі маєтності. В часи Шевченка у приміщенні колишнього монастиря була Межигірська фаянсова фабрика. Межигірський монастир згадується у поемах Шевченка «Сліпий» і «Чернець».
• Хортиця — острів на Дніпрі, тепер входить у міську смугу м. Запоріжжя. Відігравав роль важливого стратегічного пункту в боротьбі Запорозької Січі як проти агресії султанської Туреччини і Кримського ханства, так і проти намагань польських і литовських магнатів повернути запорожців у неволю. Тут формувались і звідси виступали у визвольні походи повстанські загони під проводом Т. Трясила, І. Сулими, Б. Хмельницького, І. Сірка.
• Заходився оце... гравировать и издавать в картинах остатки нашої України — Йдеться про періодичне художнє видання «Живописная Украина» (див. примітку до листа до О. М. Бодянського від 6 — 8 травня 1844 р.).

... я хочу рисовать нашу Украйну... — Повернувшись з першої подорожі в Україну, Шевченко задумав намалювати і видати серію офортів про історичне минуле, народний побут, звичаї та природу рідного краю під назвою «Живописная Украина», а за виручені гроші викупити родичів з кріпацтва. Повідомлення про підготовку такого видання з’явилося в газеті «Северная пчела» від 25 серпня 1844 р. Того ж року в Петербурзі вийшов лише перший випуск, в якому вміщено шість офортів: «Судня в селі рада», «Дари в Чигирині 1649 р.», «Старости», «Казка», «Видубицький /322/ монастир», «У Києві». Видання це не продовжено через брак коштів (Владич А. «Живописна Україна» Тараса Шевченка. — К., 1963).

• Я на те літо буду у Таганрозі... — У Таганрозі жив тоді Я. Г. Кухаренко, але з якихось причин Шевченко не зміг до нього приїхати.
• На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. — При Медико-хірургічній академії в Петербурзі в кінці 1844 р. аматорський гурток виставляв п’єси «Ревізор» Гоголя, «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко — волостной писарь» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Шевченка, «Скупий» Мольера (див.: История Императорской военно-медицинской (бывшей медико-хирургической) академии за 100 лет. — СПб., 1898. — С. 487; Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — С. 108 — 109).
• З поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь... — Так жартівливо поет називав учнів Академії мистецтв, які вчились на кошти кубанського козацького війська, Єлисея Демидовича Черника і Павла Панасовича Шамрая. Вони були добрі знайомі Шевченка і Я. Г. Кухаренка.
• Шамрай — Павло Панасович Шамрай (роки народження і смерті не відомі) — вчився в одній групі з Шевченком в Академії мистецтв, виходець з Кубані. З 1842 р. — некласний художник історичного живопису. В 1844 р. брав участь у художньому розпису Ісааківського собору в Петербурзі, а пізніше — собору в Катеринодарі (тепер Краснодар).
• Гулак — С. С. Гулак-Артемовський. Наприкінці листа дописка Гулака-Артемовського: «Спасибі вам, добродію, за пам’ять обо мні; нехай Вам Бог пошле здравіє і спасеніє; на враги побіду і одолініє, і да сохранить Вас і всіх окружающих Вас от огня, меча і нашествія іноплеменников. Амінь. Любящий Вас Семен Артемовський Гулак».
• Хтодот — Ф. Л. Ткаченко.

links

• Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — Т. 6. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю. — К., 2003. — 632 с: портр. — ISBN 966-00-0726-4
• Листи до різних осіб. 1839-1850 Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — Т. 6. — С. 11-56
• Коментарі Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 297-351

уривок у цензурованому вигляді

«Кубанскія областныя вѣдомости», 1899

Ей богу не знаю с чого й начинать і що тобі росказувать. Був я уторік на Украіні — був у Межигорского спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндровали нашу Украіну .............................................. Заходився оце вернувшеся (!) в Питер, гравіровать і іздавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин і тобі пришлю.

уривок без цензури

Володимир Мельниченко, 2006

Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями…² Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України…

² Шевченка вразило те, що на колишніх землях Запорозького Коша господарювали німецькі та єврейські колоністи, яким царська влада надала значні пільги всупереч інтересам місцевого населення.

з історії листів; у 1899 році

«Кубанскія областныя вѣдомости», 1899

Письма эти въ настоящее время хранятся у сына наказнаго „кошового атамана", полковника А. Я. Кухаренко, состоящаго нынѣ атаманомъ Ейскаго отдѣла. Копии съ этихъ писемъ, снятыя М. А. Дикаревымъ, съ разрѣшения полковника А. Я. Кухаренка, мы имѣемъ возможность предложить вниманию нашихъ читателей.