ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА
ВЕЛИКОГО.
Біля княжої палати
Зеленіє пишний сад.
Попід липами густими
Стали ідоли уряд.
Ідол Волоса, Перуна,
Ось Сварожич, там Стрибог,
А за ними найщедріший,
Найласкавійший Дажбог.
Перед кожним тиха жертва
Тліє в полумї блідім
І іде, летить у гору,
Як молитва, сизий дим.
Задивився Володимир,
Потонув в своїх думках
І шукають його очи
Правди в синіх небесах.
Хто Христос? Чого навчав він?
І хотів добра, чи зла,
І чому христову віру
Мудра Ольга прийняла?
І скликає Володимир
На нараду мудреців…
І послав він їх пізнати
Кожну віру і богів.
І до кожної країни
Ідуть княжі посланці…
Роздивились, все пізнали
І вернулись мудреці.
І сказали: „Ми пізнали
Віру кожної землі,
Та найліпша — віра грецька,
Не забути — нам її“.
І послам своїм щасливий
Володимир відповів:
„Я давно уже, бояри,
Охреститися хотів.
Я візьму за жінку Анну,
Доньку грецького царя, —
Як волхвів, до Царгороду
Все вела мене зоря“.
А як Греки не схотіли
І відмовили йому,
Став він військом облягати
Грецький Корсунь у Криму.
Не злякались Корсуняни,
Зачинились і сидять.
Досить в них води і хліба,
Ждуть в ночі, а в ранці сплять.
Та гадає Володимир:
„Я їх викличу на бій,
Хай три роки тут простою,
Але Корсунь буде мій!“
Час ішов. Сміялись Греки,
Бо пожива в них була,
Аж летить колись до князя
З міста пущена стріла.
Українець Анастазій
Написав на тій стрілі:
„В місто йде вода по трубах,
Знищ негайно їх в землі.“
Без води скорились люде.
Володимир переміг
І з листами посилає
В Царгород послів своїх:
„Царю! Зважся ти за мене
Заміж видати сестру,
Коли ні, — як взяв я Корсунь,
Царгород твій заберу.“
І у Корсунь переможно
Повернулися посли
І усюди по дзвіницях
В місті дзвони загули.
Охрестився Володимир
І з княгинею назад
Повертається у Київ
До покинутих палат.
|
