Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться,
О, як болить моє серце, а сльози не ллються!..
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша, як нишком заплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щаслив був хоть часочок, повік не забуде…
Єсть же люди, що і моїй завидують долі:
Чи щаслива ж та билинка, що росте у полі?
Що на полі, на пісочку, без роси на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти — озовися!..
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!..
Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю…
До кого ж я пригорнуся і хто приголубить,
Коли тепер нема того, який мене любить?..
|
