Петро Конашевич Сагайдачний (Чайковський)/V
| ◀ IV | Петро Конашевич Сагайдачний V |
VI ▶ |
|
Поладнавши таку справу на півночі, треба було тепер Польщі взяти ся до обезпечення полудневої границї. Речник тої справи, що тут побував, гетьман Жолкевський подав плян, як се дїло перевести. Перш-усього треба польське військо піднести до сто тисяч, притім впрягти до сього козацькі сили, здобути цїле Подунавє, Течиню, Білгород, Кілїю і забрати у своє васальство Молдавію.
Одначе сойм не прийняв таких далекойдучих плянів і не хотїв на се дати грошей, хоч на обезпеченнє полудневих границь визначив більші кредити. Сойм покладав свої надїї на козаків, хоч давав королеви злегка пізнати, щоб зменшив число козаків і вкоротив сваволю.
З весною 1619 р. розпочав Жолкевський мобілїзацію від Туреччини, де стояв проти Польщі Іскандер-паша з турецьким військом. Але до війни не прийшло, бо молдавський господарь Ґраціянї помирив обидві сторони з честю для обох. В тій мобілізації козаки не брали участи. Вони взяли на себе пильнувати Татар, а в дїйсности, як усе, ходили походом на Турків.
Молдавський господарь, аби забезпечити себе від козацьких гостей, хотїв викупити себе річним гарачом, як се робили Поляки у Татар. Жолкевський, дізнавши ся про се, запротестував з усїєї сили, бо такий окуп загострив би лише козацькі апетити, а на них потреба зброї, так, як він се зробив на Солоницї. Колиб лише з Турком помиритись, а тодї треба буде всею силою вдарити на тих злодїїв-козаків.
Так писав і таким духом дихав до козаків той самий Жолкевський, котрий перед турецькою грозою писав до козаків чемненькі листи у відповідь на їх горді письма з приводу шкоди, яку заподїяли польські жовнїри, переходячи з Переволочі під Білу Церкву.
Сей лист писав Жолкевський до Іскандер-паші, змовлюючи ся з ним на козаків. Той лист перейняли в дорозї козаки й довідали ся заздалегідь про зраду польського гетьмана, довідали ся ще, що Жолкевський збирає військо, щоб несподївано заскочити козаків. Рівночасно король, щоб приспати чуйність козацтва, пише любенькі листи до козаків з подякою за сповнені прислуги й обіцяє свою ласку. Поза ласкою не обіцяв більше нїчого. До козаків мали приїхати королївські комісари, на яких призначено дуже визначні особи.
В тім часї повстали між козацтвом дві партії: старша, до якої залїчав себе гетьман Конашевич, назвала себе поважнїйшою. Вона виминала всяких конфлїктів з Польщею. Конашевич бачив ще мало шанс виграти війну з Польщею, а ризикувати тим, що здобув на мирній дорозї, він не хотїв.
Друга партія була радикальна, зложена переважно з таких козаків, які не могли помістити ся в тїсний козацький реєстр. За королївськими комісарами поступав Жолкевський з військом. Те саме зробив і Конашевич, отаборивши ся в 10.000 війська під Білою Церквою. Крім того скликав він синод православного духовенства й чорну раду козацького поспільства. Справа зачинала бути гарячою і конфлїкт здавав ся неминучим. Розпочали ся переговори. За підставу взято житомирські пункти. І знову говорило ся поперед усього, чого козакам не вільно. Потім означено козацький реєстр на 3000 голов. То був справдї поступ, бо дотепер реєстр був лише на 1000 козаків. Та всеж воно супроти того, що недавно ходило під Москву 20.000 козаків, з чого Поляки були дуже раді, таке обмеженнє реєстру на 3000 було безличністю.
Запомогу піднесено козакам з 10.000 зол. на 40.000 зол., та зате не вільно козакам ходити на море, жити на волости, всї реєстрові козаки мали з панської та духовної землї переселити ся на королївщину. Човна мали бути попалені, а ті, що проти королївських унїверсалів ходили в морські походи, мали бути покарані.
Таких пунктів козаки не могли прийняти. Вибирати нереєстрових козаків з козацтва й завертати їх у підданство було-б вельми несправедливим і викликало-б бунт серед самого козацтва. Зрештою годї до такої міри зменшувати силу козацтва, бо не знати, чи за короткий час не буде потреба козаків польській річи посполитій. Так усправедливлювали ся козаки, а попри се жадали правильної виплати підмоги на св. Ілії. Колиб їм в реченцї не було виплачено, можуть йти на море. На се не хотїли Поляки пристати, бо знали, що вони нїколи на час грошей виплатити не зможуть. Козаки устилїзували той пункт так: побираючи плату…, зобовязують ся на море не ходити.
До переселення з панських земель в королївські виторгували собі 9 місяцїв.
Козаки зобовязали ся понищити човна й покарати тих товаришів, що ходили в морські походи, хоч їм і на думку не прийшло одно або друге зробити.
З тої умови Жолкевський був дуже радий. Йому здавало ся, що козаки згодили ся на таке зі страху перед його силою, що вони певно тих умов додержать. Тому-то забрав майже все своє військо до Галичини на шлеську й угорську границю проти лїсовщиків на службі нїмецького цїсаря та против угорських сабатів.[1]
Розумієть ся, що такий мир не міг бути тривким. Козацтво відчуло глибоко невдячність Польщі за прислуги, зроблені їй у тяжкій годинї.
І польські круги бачили, що такий мир не зможе довго вдержати ся. Длятого, щоб уможливити виладуваннє козацької енерґії, толкували договір тим способом, що козакам лише на море не вільно ходити, але на сушу, себто в Крим, вільно.
А на Кримі вела ся тодї міжусобиця у ханській родинї й козаки, користаючи з поклику Шагін-ґірея, пішли у Крим йому помагати.
- ↑ Сабати були розбищацькі угорські банди, що наймали ся за гроші до військової служби.