|
ВЕСНА В ВАГОНІ
I Лежать, лежать сніги,
пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром
— дальня путь.
І гаснуть голоси
граків, і вечір витре
З усесвіту історію снігів.
II З яруги викотивсь багряний галаган
І цапки став над падлими полями.
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам'ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в ніги́ч
у чорний чад,
І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад
Упала ніч.
III І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть:
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
І падає назад…
— Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в вагоні, і рука
Дівоча ніжна на вустах присниться,
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.
|
