Про липку і зажерливу бабу
Про липку і зажерливу бабу |
|
Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:
— Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре, — каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.
Приходе дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою:
— Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану! — Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.
Приходе додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
— Та чи так, то й так, — каже дід. Надів шапку та й пішов. Приходе до липки та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходе він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана.
— Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.
Пішов дід до липки, попрохав і хату.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходе дід до двору і не пізнає. Замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худобу та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.
Пішов дід до липки, попросив худоби.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходе дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер уже нам більш нічого не треба, — каже дід.
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходе дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає.
— От, старенький, які ми тепер багаті, — каже баба, — але того мало, треба ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай поробе так, щоб нас усі люди боялись.
Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.
— Що ж, — каже вона, — старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.
Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже:
— Іди додому, зроблю ще вам останнє. Приходе дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так їх наказала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.
Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).