Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця камъяная.
Що у тій-то темниці пробувало сім-сот козаків,
Бідних невольників.
То вже тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.
То до їх дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Прихожає,
Словами промовляє:
»Гей, козаки,
Ви, бідниї невольники!«
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?«
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку
По річах познавали,
Словами промовляли:
»Гей, дівко бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світа, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера.«
Тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
»Ой, козаки,
Ви бідниї невольники!
Що сёгодня у нашій землі християнській Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день Велик-день.«
То тоді козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
»Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя і долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!«
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
»Ой козаки,
Ви бідниї невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте;
Бо як буде наш пан турецький до мечеті відъїжжати,
То буде мині, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати:
То буду я до темниці прихождати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати«.
То на святий празник, роковий день Велик-день
Став пан турецький до мечеті відъїжжати,
Став дівці бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці прихождає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
»Ой козаки,
Ви, бідниї невольники!
Кажу вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас одного города Богуслава не минайте!
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збірає,
Та нехай мене, дівки бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає;
Бо вже я потурчилась, побусурменилась,
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещастного!«
Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у прозьбах щирих,
У нещастних молитвах
Нас, бідних невольників!
|
