Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/вірник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
В
вірник
Берлін: Українське слово, 1924

Вірник, ка, м. Довѣренное лицо, повѣренный. „Рѣдкій помѣщикъ не имѣетъ ві́рника изъ жидовъ“. О. 1862. IX. 43.