Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дурник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дурник
Берлін: Українське слово, 1924

Ду́рник, ка, м. Дурачекъ; шутъ. Брат був дурник. Чуб. Пошився у дурники. Ном. № 6245. Яким передражнював бабу так химерно, що всі потішались із його, як із дурника. Левиц. I. 523. Що ти з мене смієшся та підманюєш, мов дурника якого? Рудч. Ск. II. 131. Ум. Ду́рничок. Заграй, дудничку, — танцюй, дурничку. Ном. № 12519.