Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/завозити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
завозити
Берлін: Українське слово, 1924

Заво́зити, жу, зиш, сов. в. завезти́, зу́, зе́ш, гл. 1) Завозить, завезти куда нибудь далеко. Чоловіче мій, дружино моя! завіз ти мене, де роду нема, де роду нема, та все чужина. Мет. 246. Він не хотів його убивать, да завіз його в ліс. Рудч. Ск. I. 25. Почали дорікати Колумбові, що завіз їх ка-зна куди. Ком. I. 54. 2) Привозить, привезти. Степом їду, — степ широкий, дорога смутненька, — завези мене, сивий коню, де моя миленька. Чуб. V. 241. 3) Ввозить, ввезти во внутрь чего-либо. Завези воза в возівню. 4) Доставлять, доставить, завозить, завезти что по пути. Із Одеси преславної завезли чуму. Шевч. 535.

Завози́ти, жу́, зиш, гл. Затаскать, загрязнить.