Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/обірник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
О
обірник
Берлін: Українське слово, 1924

Обірни́к, ка, м. 1) Навозъ. Вх. Зн. 42. 2) У гуцульскихъ мастеровъ (мося́жники), дѣлающихъ украшенія изъ мѣди: родъ круглаго долотца съ остріемъ трубочкой — для выбиванія кружковъ изъ мѣдной пластинки. Шух. Г. 278.