Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/пасти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
пасти
Берлін: Українське слово, 1924

I. Па́сти, су́, се́ш, гл. 1) — кого́. Пасти. Пасла Кася воли й коні. Чуб. V. 908. От треба тому панові наймита — нікому свиней пасти. Рудч. Ск. II. 9. Пішо́в до Бо́га ві́вці па́сти. Умер. Фр. Пр. 200. 2) — що. Съѣдать, пасясь. Гони вівці мої, де підут, і принесеш того мені, що мої вівці будут пасти. Гн. II. 155. 3) — о́чі (чим), о́ком, очи́ма (кого). Зариться, заглядываться, смотрѣть, не сводя глазъ, на что. В останнє рідними лугами й берегами дід очі приязні пасе й не напасе. К. Дз. 155. Полю просо за током, а він мене пасе оком. Грин. III. 649. Сидить нерухома та пасе нас очима. МВ. (КС. 1902. X. 145). 4) — за́дню. Быть позади всѣхъ. Сем'я моя не буде пасти між людьми задню. Г. Барв. 348. Тим часом я такий же маю розум, я ні в чому не буду пасти задню. К. Іов. 25.

II. Па́сти, ду́, де́ш, гл. 1) Пасть, упасть. Троянці всі замурмотали, Дидоні низько в ноги пали. Котл. Ен. На серці туга така пала, що йому дух так і захватує. Кв. Відразу пав без душі. 2) Опуститься на землю. Полинь ти, соколе ясний… Сядь-пади у мого батька й матері перед ворітьми. АД. I. 95. Прилетіла пава, в головочках пала. Мет. 104. 3) Припасть, покрыться. Приливали доріженьку, — таки пилом пала. Мет. 22.