Словарь української мови (1924)/перцювати
| ◀ перхнути | Словарь української мови П перцювати |
перч ▶ |
|
Перцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Очень энергично что либо дѣлать, чего либо требовать. А він по тій ріллі з конякою перцює, біга. Лубен. у. Вже не даремне батько так перцювали, щоб її (подушку) покласти їм у голови. Грин. II. 186. Та ну бо! й почне з-за Ядама гнути. Росказав би мерщій, що́ там, та й край, — перцює стара. Грин. II. 167. 2) Дѣлать строгій выговоръ, ругать. Мнж. 189.