Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/погомоніти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погомоніти
Берлін: Українське слово, 1924

Погомоні́ти, ню́, ниш, гл. Поговорить, побесѣдовать. Чумаки собі й байдуже, а москалі щось погомоніли собі тихенько. Рудч. Ск. II. 171. Парубки погомоніли-погомоніли та й розійшлись. МВ. I. 40. Сядь, погомони. ЗОЮР. I. 48.