Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/погонець

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погонець
Берлін: Українське слово, 1924

Пого́нець, нця, м. 1) = Погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37.