Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/погуркотіти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погуркотіти
Берлін: Українське слово, 1924

Погуркоті́ти, чу́, чеш, гл. 1) = Погуркати. Погуркотіло і стало стихати. Драг. 64. 2) Загремѣть, уѣзжая. Чую, — погуркотів віз.