Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/позбірати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
позбірати
Берлін: Українське слово, 1924

Позбіра́ти, ра́ю, єш, гл. Собрать (во множествѣ). Шатнувся миттю сам із хати своїх троянців позбірати. Котл. Ен. I. 30. Ой роспустив вівці, та не позбіраю. Мет. 108.