Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/позубити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
позубити
Берлін: Українське слово, 1924

Позуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Зазубрить; сдѣлать зазубрины. Позубили мені сокиру. Ой десь мене Господь Бог не простив, що я у неділю серпи позубив. АД. I. 81. 2) Сдѣлать зубцы. Позубила комір і чохлу.