Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/пустіти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
пустіти
Берлін: Українське слово, 1924

Пусті́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Пустѣть. Пустіє в хаті, в коморі і на дворі без хазяїна. 2) Пустовать. Зміев. у.