Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/ревучий

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
ревучий
Берлін: Українське слово, 1924

Реву́чий, а, е. Ревучій. По колізеї ревучим громом пронеслась і стихла буря. Шевч. 614. Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі були видні, було чути, як реве ревучий. Шевч. 666.