Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/скручувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
скручувати
Берлін: Українське слово, 1924

Скру́чувати, чую, єш, сов. в. скрути́ти, чу́, тиш, гл. 1) Скручивать, скрутить, связать. Скрутити вас треба залізними обручами. Левиц. Пов. 322. 2) Сворачивать, свернуть. Скрутив цигарку. Харьк. 3) Поворачивать, поворотить. Скручують (гонять кружком) отару в коші. О. 1862. V. Кух. 30. 4) — го́лову, в'я́зи кому́. а) Свернуть голову, шею. Оттак я йому головку скрутив. Ном. № 939. Іди к чорту, а то я тобі й в'язи скручу. Г. Барв. 531. — чому́. б) Разбить, сломать что.