Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/сторчити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
сторчити
Берлін: Українське слово, 1924

Сторчи́ти, чу́, чи́ш, гл. Ставить ребромъ, стоймя. Сторчить скибу плуг. См. Сторчувати, сторцювати.