Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/стояти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стояти
Берлін: Українське слово, 1924

Стоя́ти, стою́, ї́ш, гл. 1) Стоять. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. Мороз не велик, та стоять не велить. Ном. № 646. 2) Стоять станомъ, лагеремъ. По одну сторону на заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. По тім боці на толоці, там цигане стояли. Мет. 87. 3) Ожидать, подождать, стоять. Стій, милий, не вмірай. Нп. 4) — за чим. Дорожить чѣмъ. Я за волами не стою, — беріть їх. Зміев. у. 5) — за що. Считаться чѣмъ, быть чѣмъ, составлять что. В мене те стоїть за лихо пекуче, що мені слова промовити не вільно. МВ. II. 86. 6) — за ко́го. Стоять за кого, поддерживать, держать сторону кого. 7) Быть, находиться. Моє серце в сльозах стоїть. Гол. IV. 465. 8) — над гро́бом. Одной ногой въ гробу стоять. Я над гробом стою, брехати не хочу. НВолын. у.