Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/тирити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Т
тирити
Берлін: Українське слово, 1924

Ти́рити, рю, риш, гл. 1) Совать, всучить. В'ється коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки. Левиц. I. 147. 2) Волочить, тащить. Вовк овечку тирить.