Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/бичівник

Матеріал з Вікіджерел

Бичівни́к, ка, м. В дышловом возу: жердь, служащая для припряжки третьей лошади. Кінь на бичівнику. Вх. Зн. 3. Ум. Бичівничо́к.