Словник української мови (1927)/вовниця

Матеріал з Вікіджерел

Во́вниця, ці, ж. = Во́вна. Чуб. V. 1143. Виженемо овечки, щоб по гірці не ходили, діток малих не будили, щоб вовниці не губили. Мил. 44. Сінце під його підстилала і теплу вовницю з руна. Мкр. Г. 21.