Словник української мови (1927)/ворожити
| ◀ ворожиля | Словник української мови В ворожити |
ворожіння ▶ |
|
Ворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чо́го. Возиться с чем, что-то делать с чем. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.