Словник української мови (1927)/дивно
| ◀ дивниця | Словник української мови Д дивно |
диво ▶ |
|
Ди́вно, нар. Удивительно, странно. Дивно мені та чудно. Якось так дивно ся називає. Каменец. у. Ди́вно здава́тися. Казаться странным, удивительным. Дивно тільки здалось йому, що Черевань про те а ні гадки. К. ЧР. 103. Ум. Дивне́нько.