Словник української мови (1927)/добрість
| ◀ добрі | Словник української мови Д добрість |
добріти ▶ |
|
До́брість, рости, ж. 1) Доброта. На, та знай мою добрість! Ном. № 4531. Добрості і милосердію його і міри нема. Кв. П. 1. Я по добрості даю тобі. НВолын. у. 2) Ма́ти до́брість. Быть добрым. А вже в нас отець і мати все добрість собі мали б та в чистеє поле вони вихожали б. Мет. 439. 3) У до́брості жи́ти з ким. Быть в хороших отношениях. Мировий у добрості живе з паном. НВолын. у. 4) По до́брости. Добром. Почала його по добрости просить. Грин. II. 100. *5) Добротность. Сл. Нік.