Словник української мови (1927)/заважати
| ◀ завадливий | Словник української мови З заважати |
заважити ▶ |
|
I. Заважа́ти, жа́ю, єш, сов. в. зава́дити, джу, диш, гл. 1) Препятствовать, мешать, помешать, быть помехой. Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у. 2) Подействовать дурно (на желудок). Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. Зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.
II. Заважа́ти, жа́ю, єш, гл. = Зава́жувати. А в кишені три шеляги, та й ті заважають. Грин. III. 652. Бачця, нічого не заважають слова, а Леся, да й сама Череваниха, насилу змогли дивитись без сліз на ту нещасливу невісту. К. ЧР. 221.