Словник української мови (1927)/закарбувати

by Борис Грінченко

◀ закарбовувати

Словник української мови Борис Грінченко З закарбувати

закарваш ▶

Київ: Горно, 1927

Закарбо́вувати, вую, єш, сов. в. закарбува́ти, бу́ю, єш, гл. 1) Делать, сделать зарубки, *обозначать, обозначить. Сл. Нік. *2) Записывать, ставить в счет кому. А на кого її (кривду) закарбувати? Франко.