Словник української мови (1927)/заковувати
| ◀ заковтати | Словник української мови З заковувати |
заков'язлий ▶ |
|
Зако́вувати, вую, єш, сов. в. закува́ти и заку́ти, кую́, єш, гл. 1) Заковывать, заковать. Часто бо заковувано його в кайдани. Єв. Мр. V. 4. Бистрі ніженьки закували, білі рученьки зв'язали. Макс. 159. Та Травина зав'язали, та в кайдани закули. Чуб. V. 1027. 2) Зарабатывать, заработать кузнечной работой. А мій Коваленко кує помаленьку; що закує, то проп'є в неділю раненько. Грин. III. 661. 3) Только сов. в. О кукушке: закуковать. Прилетіла зозуленька з темного лісочку, сіла, пала, закувала в зеленім садочку. Чуб. III. 188.