Словник української мови (1927)/заплітати

by Борис Грінченко

◀ заплітання

Словник української мови Борис Грінченко З заплітати

заплітатися ▶

Київ: Горно, 1927

Запліта́ти, та́ю, єш, сов. в. заплести́, ту́, те́ш, гл. Заплетать, заплесть. Чи се той двір, що мій милий заплітав сіни? Чуб. III. 161. Дрібушка за дрібушку та все сама собі заплітає. Кв. На твій гнів не заплели хлів. Ном. № 3480.