Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/верзти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
верзти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Верзти́, зу́, зе́ш, гл. Говорить вздор, болтать, плести, пустомелить. Великий крик всі підняли і всяку всячину верзли. Котл. Ен. Стара собако, де б молиться, верзеш тут погань. Шевч. 159. Іван Уласович і не слуха, що вона йому верзе. Стор. I. 208.