Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/війт

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
війт
Київ: Соцеквидав України, 1937

Війт, та, м. 1) В старой Украине глава городского общества и председатель коллегии судей в старом украинском городском суде. Молодець же нашого міщанського роду, син нашого війта. К. ЧР. 296. Чия справа? — Війтова. — А хто судить? — Війт. Ном. № 2571. 2) Сельский староста, сельский старшина. Вже наш війт не буде більше ходити під вікнами та ззивати людей на панщину. О. 1862. II. 78. Тут десяцькі, соцькі, війти до мене пристали, що я з другого повіту, а паперу в мене нема. Г. Барв. 367.