Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/гукати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гукати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Издавать сильный звук, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатиме-кричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Ном. № 7127. До могили припала, матусеньки гукала. Мет. 277. Гукає на його. 2) Толкать. Шух. I. 176. 3) Оплодотворять (свинью). Кнорос… гукає льоху, а тота від того упороситься. Шух. I. 212.