Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дражнити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дражнити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дражни́ти, ню́, ниш, гл. 1) Дразнить, сердить. Пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти; пусти мене, моя мати, я не забарюся, тільки хлопців подражню да й назад вернуся. Мет. 302. Собак дражнили на дворах. Котл. Ен. 2) Прозывать, называть. Пішли ми вп'ять по сліду і якраз у се село зайшли, як його дражнять, — не знаємо. Шевч. 288.