Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дукат

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дукат
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дука́т, та, м. 1) Червонец. От тобі сто дукатів. Рудч. Ск. II. 202. Набив дукатами гаман. К. МБ. III. 241. Як доживе було которий запорожець до великої старості, що воювати більш не здужає, то наб'є черес дукатами… да іде в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. 2) Жетон или монета, носимая женщинами на шее. Гол. Од. 22.