Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/духати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
духати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ду́хати, хаю, єш, одн. в. духну́ти, ну́, не́ш, гл. Дуть на что-нибудь, подуть, дунуть. Вітер як духнув. Рудч. Ск. II. 126. Ходім, каже, товаришу, ще до моря: хто більше води видме. — Ходім. От пішли. От Прало як духне, то чуть риби за хвоста не вхватить — аж до сухого. Рудч. Ск.