гоманов, — ми маємо повне право считать, що Гоголь породив і поетичні проби Метлинського, Костомарова і самого Шевченка і коли не визвав, то йшов паралельно з етнографичними роботами Максимовича, Бодянського, Срезневського і т. д., і був таким робом одним з батьків новішого українського народолюбія, тим більше, що про Україну так багато і голосно говорив чоловік, ставший зразу рядом з Пушкином авторитетом у очах російської громади“ (Українець, — „Література російська, великоруська, українська і галицька“, Львів, 1873, стор. 42). І що ця думка багато має правди в собі, це доводять наші літературні стосунки до Гоголя.
Всі українські народолюбці старшої генерації просто з захватом ставились до Гоголя. Про Максимовича я не говоритиму, бо слід обопільних дружніх стосунків його з Гоголем видко з тих уривків, які подано вище. Але от Шевченко, заступник нової, вже цілком демократичної України. В своєму відомому вірші „За думою дума роєм вилітає“, посвяченому Гоголеві, український поет пише:
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже, —
тобто не одним способом, але однакову ми роботу робимо, не одним шляхом, але до однієї мети йдемо —
