40
Тепер у пана пробігли мурашки за плечима, та він не показав по собі нїчого, тілько всьміхнув ся та плещучи о. Квінтілїяна по плечі мовив:
— Ей, отче, отче! З вами розговори ся по щирости, то вже зараз і образа релїґії. Нїби то ви самі вірите в те все, що там дурним хлопам говорите! От говорить ся. Головна річ — пускати страх на хлопа: душу свою згубиш, пекло на тебе чекає! Щоб бояв ся, щоб не переступив своєї собачої границї, щоб не ласив ся на те, що не його, щоб краще з голоду здох, а не торкнув ся того, що панське або попівське. От як я розумію релїґію, ось у чім бачу її громадське значінє. Пан Біг — що таке Пан Біг? Ми того не знаємо, нїхто його не бачив, але ми з нього робимо незримого та всемогучого жандарма, щоб пильнував нашого добра, нашого житя, наших родин.
О. Квінтілїян слухав сеї богохульної мови щільно заткавши вуха і нарештї пропищав:
— Пане дїдичу, замовчіть! Богом вас клену, не говоріть таке. Менї як сьвященникови не вільно слухати таких мерзких слів!
Дїдич розреготав ся.
— Ну, ну, я й не знав, що ви такий вірующий. Вибачайте, не буду більше. Але ба, я-ж вам іще не доповів про свою розмову з тим анархістом, з тим бунтівником і бузувіром Костем Думяком.
— Воистину раб строптивий і прекословний. Individuum non subordinatum! — зітхаючи мовив о. Квінтілїян.
— Але уявити собі не можете, до чого він посуває свою безличність! — скрикнув пан. — Каже менї, найлїпше зробите, як продасте нам увесь свій маєток. Ну, чи чув хто таке, аби дїдич продавав свій маєток своїм підданим?
— Справдї такого у нас ще не було, — хитаючи головою мовив о. Квінтілїян, — але щож, дасть Бог, то й таке буде.
— Що? Ви також бажаєте того? — скрикнув дїдич.
— Бажати не бажаю, а міркую, що до того дійде. Мужики з землї жиють, їм вона й потрібна.
— А я хиба з божого духа жию? — гукнув пан.
— Ну, і ви з землї жиєте, певно, і я з неї жию, але ми на нїй не робимо, ось у чім ріжниця. А вам як дадуть гроші
