В VII-ій піснї після сеї стрічі Данте з Вірґілїєм входять у низший, четвертий круг яскинї,
Що-раз вглубляючи ся в мук безодню,
Що мов в мішку вміща провини всего світа.
О Боже справедливий! Хто напхав
Так много мук, труді́в страшних, як я
Се там побачив? І чому наш гріх
Нас так карає? Як в виру Харибди
Ламає хвиля хвилю й бєть ся в ньому,
Так мусить люд в тім крузї клекотїти.
Тут бачив я душ більше, як де инде;
З усїх сторін із вереском страшенним
Тяжкії тягарі вони грудьми котили.
На питанє Данта Вірґілїй поясняє, що сї душі
Були попи, що лисини носили
На головах, і папи й кардинали,
Які в захланности всю міру перебрали.
В осьмій піснї Данте й Вірґілїй доходять до ріки Стикса, яка розливаєть ся в широке озеро, через яке перевозить їх Флєґіяс. У тім озері чорнім від болота плавають душі, що за житя грішили гордістю та сердитістю. Вірґілїй поясняє між иншим:
„Як многих чтять як королїв на світї,
Які в болотї тут погрузнуть наче свинї,
Погорди безмір лиш лишаючи по собі!“
Вони наближають ся до пекольного міста Діс, до якого вступ надзвичайно утрудлений. Поборенє тих трудностий описує Данте в піснях осьмій і девятій, але сей опис повний аллєґорій та натяків темних уже для його сучасних. Тому подаю лише закінченє девятої піснї. Вступивши в нутро пекольного міста Данте побачив
