„Ви, що оба в однім огнї живете,
Коли я за житя вам прислужив ся,
Чи прислужив ся много вам, чи мало,
„Коли писав високомовні вірші, —
Постійте і один із вас най скаже,
Де через власний блуд він смерть найшов?“
В тім більший ріг з огню старого того
Почав трепати ся лопотячи,
Як плащ, якого поли з вітром бють ся.
А потім порушаючи вершком,
Мов язиком, що хоче говорити,
Промовив він отсї слова: „Тодї,
„Коли мене пустила Кірке, що більш року
Мене держала по близу Ґаети,
Поки Еней назвав ще так те місце, —
„Не здужала любов до сина, анї
Привязанє синівське до вітця старого,
Анї любов подружня, що я нею
„Втїшать мав Пенельопу, потягу
Нестримного у мнї перемогти —
Знайомити ся далї з ширшим світом,
З прикметами та хибами людий.
„І я пустив ся на широке море
На власнім своїм кораблї, з малою
Дружиною, яка мене нїколи
„Не покидала. Аж до меж Еспанїї
Обплив оба я морські береги,
Аж до Марокка й до острова Сардів
І инших островів облитих морем.
„Старий уже й слабий з товаришами
Прибув я до вузкої тїснини,
Де полишив Геракль знаки граничні,
„Аби нїхто не важивсь плисти далї.
Праворуч полишив я за собою
Севіллю, а лїворуч Цевти мури.
