ще більшим світлом радости, ніж яснів доси, Данте глядить на Беатріче і в тій хвилі незрима сила увосить їх обоє в висшу еферу.
В пятнацятій пісні: описана Дактова стріча з його предком Каччіягвідою. Він яваяєть ся Дантови в формі живого топаза і ночинає говорити таке, чого Данте зовсїм ке розуміє — се з конечноєти, додає Данте, бо говорив такі річи, що перевисшають усі понятя смертних. Потім одначе він знизив ся до мови врозумілої смертням.
„Благословенний Ти, о Триєдиний,
Що сїмю мойому. вказав такую ласку!“
Данте запитує його, як він зветь ся, і одержує ось яку відповідь:
„Потоніку мій, якого я-ще ждучи |