рично нема нїякого сумнїву, що до самого кінця VIII. віку папи анї не думали рівняти себе з цїсарями. Вони чули себе так само цїсарськими підданими як і инші епіскопи. Карло Великий прийшов до Риму як необмежений володарь, він велїв папі зложити на перед присягу, а потім велїв йому коронувати себе. Він затвердив даровизну на користь папи, вчинену його батьком Піпіном, але розумів сю даровизну як ленно, як користованє з доходів певної країни, але не як творенє окремої папської держави. Щоб іще нагляднїйше показати, що вважає римську цїсарську корону атрібутом своєї власти, а не чим иншим, він сам коронує свойого сина на цїсаря — не в Римі, а в Аквісґранї. Але історія повернула на инший шлях. Протягом IX. віку на папськім престолї засїдали один по одному мужі здібні, енерґічні, а Карлові наступники були переважно недоумки та слабодухи. Папство здобувало собі чим раз більшу силу й повагу; рівночасно з тим утверджує ся погляд, що римське цїсарство, се панованє поперед усього над Римом, що римську корону можна одержати лише в Римі і лише з рук папи. Відси лиш один крок до погляду, що папа може кому хоче дати, а кому не хоче не дати ту корону, що папська власть висша цїсарської, що цїсар є цїсарем лише з власти й наданя папи, що світський меч властиво — слуга духовного.
Папство мало всякий інтерес у тім, піддержувати такий погляд і уґрунтовувати його веякими способами. Найвигіднїйший і напростїйший спосіб був — фальшованє документів. Ще в VIII. віцї, зараз по першій даровизнї земель, які надав папі Піпін Малий, повстає в Римі фальшований документ про те, що буцїм то вже Константин Великий зараз по принятю христіянства надїлив папу землями, і що отже Піпінова даровизна не була чимось новим та нечуваним, але лише відновленєм первісної Константинової даровизни. В IX. віцї папство йде крок далї, фальшує декрети Піпіна та Людвіка Побожного, якими надаєть ся папам у да-
