Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Льойолі гідна й Торквемади!
Серце холоне і тьмиться розум!
Носити вічно в серці лице твоє
І знать, що з другим звязана вічно ти,
І бачить з ним тебе й томитись —
Ох, навіть рай мені пеклом стане!
Творця хвалити? За що хвалить його?
Що в моїм серці сей розпалив вогонь
І в насміх призначив розлуку?
Рай показав і затріснув браму!
Та Пану Богу я не хочу блюзнить,
Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?
Мов актор той мечем махати
На паперовії страхопуди?
Я не романтик. Мітольоґічний дим
Давно розвіявсь із голови мені;
Мене не тішать, ані страшать
Привиди да́вньої віри млисті
